Авторизация
Регистрация
минимальная длинна пароля 6 символов
e-mail адрес уже используется или не существует
слишком короткий пароль
выберите отрасль
не верно введены символы с картинки
пользователь с такими учетными данными не существует
Если вы забыли пароль, воспользуйтесь формой восстановления.

Андрій Пасішник: "Ми добилися зменшення вартості зберігання нафти утричі, а також почали повертати нафту в компанію"

Сергій Шулика - 21 февраля, 11:00
Скачать в PDF Отправить ссылку
Главные новости

Наприкінці січня цього року ПАТ «Укртранснафта» і ПАТ «Укртатнафта» уклали мирову угоду, якою завершили трирічну суперечку щодо ціни зберігання державної нафти в резервуарах компанії групи «Приват». Відповідно до досягнутої угоди, нафта буде повернена державній компанії до 31 березня 2018 року. Також договором прописано, що «Укртранснафта» має перерахувати 3701,52 грн за фактом повернення їй кожної тонни нафти.

Перший заступник Генерального директора ПАТ «Укртранснафта» Андрій Пасішник в інтерв’ю розповів про те, що відбувалось з державною нафтою під час її перебування на потужностях Кременчуцького НПЗ, як формувалась ціна на її зберігання та хто першим виступив із пропозицією мирової угоди після трирічного конфлікту між компаніями.

В кінці січня цього року «Укртранснафта» та «Укртатнафта» нарешті розв’язали судову суперечку щодо умов зберігання нафти в резервуарах Кременчуцького НПЗ шляхом укладення мирової угоди. Як і чому нафта «Укртранснафти» опинилася в резервуарах іншого підприємства? І чому цей конфлікт не вдавалося вирішити протягом трьох років?

Навесні 2014 року, екс-менеджмент «Укртранснафти» прийняв рішення відкачати із магістральних нафтопроводів сумарно 675 тис. т нафти, пояснивши ці дії міркуваннями національної безпеки (на той момент розгорявся збройний конфлікти на Донбасі, посилювалися проросійські виступи у ряді інших регіонів – авт.) та тим, що цими нафтопроводами вже тривалий час не відбувалося транспортування нафти. За задумом екс-менеджменту, відкачану нафту мали невідкладно переробити на Кременчуцькому НПЗ для потреб армії.

Однак, в квітні-травні 2014 року, у зв’язку із неможливістю розмістити весь обсяг у власних резервуарах, частину нафти було розміщено у резервуарах трьох нафтопереробних підприємств, із них близько 239 тис. тонн – на Кременчуцькому НПЗ ПАТ «Укртатнафта», а між «Укртранснафтою» та «Укртатнафтою» укладено договір про надання послуг зі зберігання нафти. І що найбільш важливе в цій історії – послуги мали надаватися безоплатно терміном на 1 рік.

LB.UA: За вашими словами, це був договір із доволі цікавими умовами: резервуари надали, гроші за зберігання нафти не беруть. То чому тоді виник конфлікт?

Андрій Пасішник: Власне, на тому етапі все було більш-менш зрозумілим та прийнятним для компанії і для держави, якщо винести за дужки спустошені нафтопроводи. Цікаве відбувалося трохи згодом.

В жовтні того ж 2014 року, сторони, з незрозумілих причин, розривають договір безоплатного зберігання та начебто повертають нафту «Укртранснафті» в повному обсязі.

Проте фізично нафта нікуди не переміщувалась з резервуарів, повернення відбулося лише на папері.

Одночасно був укладений договір із новим формулюванням – вже не на послуги зі зберігання, а на оренду резервуарів, згідно із яким «Укртранснафта» мала щодоби платити 1,78 грн за кожну тонну розміщеної нафти. Та на цьому процес укладення угод не зупинився – в листопаді 2014 року менеджмент проводить аналогічну операцію із розриванням та укладанням нового договору, але вже зі збільшеною вдвічі ціною оренди – 3,2 грн за тонну нафти на добу. Далі – більше: в лютому 2015 року ціна оренди резервуарів зростає вже до 6,4 грн/т на добу. Тобто за три з половиною місяці тариф збільшується в 3,5 рази. Як результат, з «Укртранснафти» «викачують» в середньому по 50 млн гривень за кожен місяць оренди резервуарів.

Це все тривало до того моменту, коли після усунення «Нафтогазом» від виконання обов’язків менеджменту «Укртранснафти», в травні 2015 року «Укртранснафта» заявила про припинення договору оренди резервуарів та направила «Укртатнафті» вимоги про повернення нафти.

LB.UA: В березні 2015 року наглядова рада «Укртранснафти» відсторонила від виконання обов’язків керівника компанії. Щодо його дій із викачаною нафтою була призначена службова перевірка, прокуратура Києва відкрила відповідне кримінальне провадження. Потім змінилися декілька виконуючих обов’язки... У листопаді 2015 року ситуація із управлінням компанією була врегульована і збори акціонерів призначили генерального директора, вже без додавання «в.о.». Тож питання особисто до вас – що заважало одразу повернути нафту зі зберігання?

Андрій Пасішник: Незважаючи на те, що ПАТ « Укртранснафта » було одразу повідомлено ПАТ «Укртатнатфа» про припинення договору оренди резервуарів та направлено вимоги про повернення нафти, реальної можливості розмістити зазначений об’єм нафти у ПАТ «Укртранснафта» фізично не існувало. Лише у 2016-2017 роках нам вдалося вивільнити необхідні ємності, в тому числі шляхом введення в експлуатацію після ремонту І черги нафтопроводу «Мозир-Броди» (звільнено об’єм під зберігання 123 тис т); ще 94 тис т. вдалося вивільнити відремонтувавши резервуари в ряді НПС, ЛВДС та на МНТ «Південний». Необхідні об’єми також звільнилися після продажу 80 тис. т. нафти Urals та 5 тис.т. AzeriLight .

LB.UA: На скільки, на вашу думку, реальною є версія, яка звучала у ЗМІ, про те, що тодішній директор УТН Лазорко дав вказівку викачати нафту із труби у сховища Кременчуцького НПЗ для того, щоб її, наприклад, переробили на дизель та бензин і продали на ринку? Адже у 2014 році ціна нафти була вищою, ніж зараз, і група «Приват», яка контролює НПЗ, могла з цього отримати на той момент приблизно 200 млн доларів і користуватися цими коштами безоплатно протягом майже 3 років... Натомість, до « Укртранснафт и » вони висували все нові і нові договори і кожного разу з іншими цінами на зберігання нафти. Тоді як інші структури, мабуть, були б готові надати «Укртранснафті» значну знижку на послуги зі зберігання таких обсягів нафти. Чому, на вашу думку, «Укртатнафта» не захотіла повернути нафту, щоб далі вже продовжувати судитися без нарахування « Укртранснафті» плати за зберігання?

Андрій Пасішник: Це доволі дискусійне питання. Я вважаю зараз, вважав у 2014 році і відстоював цю ініціативу з боку «Нафтогазу», що переробка нашої нафти в нафтопродукти на запропонованих заводом на той час умовах була економічно невигідною «Укртранснафті», бо заводом були запропоновані непрозорі відсотки виходу товарної продукції та завищений відсоток технологічних втрат. В той же час, «Нафтогаз» пропонував придбати цю нафту у компанії партіями по 20-50 тисяч тонн за ринковими цінами з відтермінуванням платежу на час виробничого циклу НПЗ 2-4 тижні. Тобто, завод, не маючи вільних обігових коштів, міг взяти в переробку партію 20 тисяч, за декілька тижнів виробити з неї продукцію, реалізувати її на ринку і заплатити нам ринкову вартість нафти і заробити собі прибуток. Це був найбільш прозорий і зрозумілий механізм. Отримані кошти пропонувалось акумулювати для придбання за необхідності нафти в майбутньому для заповнення нафтопроводів. Але, нажаль, ми не знайшли підтримки тоді з боку уряду. Забюрократизована система прийняття таких невідкладних рішень в державі не дала можливості державній компанії отримати суттєвий дохід при вартості нафти 105 доларів за барель.

Слід також звернути увагу на існуюче на той час рішення РНБОУ, яким уряду доручалося здійснити заходи з переробки витісненої з нафтопроводів нафти на потреби армії та проходження опалювального сезону 2015 року. Це, на мій погляд, непрозоре рішення, яке було відмінено тільки нещодавно, давало «Укртатнафті» надію на переробку нашої нафти на своїх монопольних умовах, бо нафта розміщена була у них в резервуарах. Ймовірно, коли на заводі зрозуміли, що отримати дозвіл від уряду на її переробку може тривати не один місяць, вони вирішили заробити сотні мільйонів на її зберіганні, встановлюючи неринкові тарифи для держкомпанії. Це стало точкою неповернення в рішенні відсторонити екс-менеджмент «Укртранснафти» і початком процесу боротьби за повернення нашої нафти.

Здійснювалося багато спроб з боку нового менеджменту «Укртранснафти» повернути нафту, але всі вони блокувалися заводом з посиланням на різного роду причини, головною з яких було посилання на необхідність виконання рішення РНБОУ і отримання дозволу уряду на повернення нафти. Цей біг по колу тривав роками. Зі свого боку, ми системно вибивали аргументи протилежної сторони які унеможливлювали повернення нафти, чітко, на нормативно-законодавчому рівні визначилися з поняттям «технологічної нафти» та товарної нафти, яка не потребує необхідності отримання згоди Кабміну на комерційні операції, разом з аудиторами усунули багаторічну прогалину, якою нафта обліковувалася у складі основних засобів, сприяли відміні рішення РНБОУ і вийшли на фінішну пряму в судах.

На рахунок «інших структур» навіть нічого прокоментувати – не має в Україні, на превеликий жаль, інших суб’єктів господарювання, які б мали можливість зберігати такий обсяг нафти.

LB.UA: То як виникла плата за зберігання, адже ви говорили про відносини по договорах оренди резервуарів? Звідки взялися такі цифри?

Андрій Пасішник: Конфлікт виник з позову ПАТ «Укртатнафта» до нашого ПАТ «Укртранснафта» про стягнення заборгованості за Договором оренди резервуарів. Рішенням Господарського суду міста Києва в лютому 2016 позов ПАТ «Укртатнафта» було задоволено, у зустрічному позові ПАТ «Укртранснафта» про визнання удаваним та недійсним договору оренди резервуарних ємностей нам було відмолено, та стягнуто з «Укртранснафти» більше 489 млн. грн.

Ми оскаржили це рішення і вже Київським апеляційним господарським судом у квітні 2016 було прийнято постанову про скасування рішення Господарського суду міста Києва та прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ПАТ «Укртатнафта» відмовлено, а зустрічний позов ПАТ «Укртранснафта» до ПАТ «Укртатнафта» задоволено. Тобто, суд визнав удаваним та недійсним Договір оренди резервуарних ємностей, укладений між ПАТ «Укртатнафта» та ПАТ «Укртранснафта».

У своїй постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що предметом правового регулювання договору оренди є саме правові відносини щодо поклажі, зберігання, повернення, зняття з поклажі нафти, яка знаходиться у ємностях ПАТ «Укртатнафта», і суд вказав на те, що у спорі між нашими компаніями мають місце саме відносини зберігання, які сторони назвали договором оренди, укладаючи який було укладено з метою зберігання нафти у резервуарах ПАТ «Укртатнафта».

Одразу після описаних подій, у травні 2016, ПАТ «Укртатнафта» було подано новий позов до нашого Товариства, про стягнення вартості послуг зберігання до травня 2016 року, в сумі більше 951 млн. грн. (згодом вони суттєво збільшили розмір позовних вимог до 2,2 мільярди грн.).

Вартість послуг зі зберігання однієї тони нафти за одну добу «Укртатнафта» встановила 9,60 грн. Такий розмір вартості зберігання ПАТ «Укртатнафта» мотивувала вже чинними відносинами з рядом контрагентів на території України.

В свою чергу, категорично не погоджуючись з такою вартістю зберігання, ПАТ «Укртранснафта» подало зустрічний позов про повернення всього об’єму нафти, а також висунуло додаткові зустрічні вимоги щодо стягнення з ПАТ «Укртатнафта» 473 млн.грн. пені та 182 млн. грн. штрафу за неповернення нафти.

LB.UA: Для визначення ринкової вартості зберігання, можливо, треба було б оголосити тендер і подивитись, чи хтось запропонує ціну не вищу 1,10 за тону на добу. Наприклад, на Prozorro. Це було б корисно і для підтвердження ефективності використання державних коштів. 

Андрій Пасішник: Згоден з Вами. Саме тому, у травні 2016 року наша компанія провела відкриті торги на Prozorro з метою пошуку організацій, які мали можливість зберігати нафту. Перемогу на цих торгах здобуло ПрАТ «Херсонський НПЗ» з пропозицією 3,02 грн/тонну. Не слід також забувати, що на Херсонському НПЗ не існує працездатного резервуарного парку для розміщення навіть половини необхідного нам обсягу нафти. Ця пропозиція стала індикативною і результати цих торгів також були використані нами як переконливий аргумент на користь зниження ціни зберігання нафти у перемовинах з представниками ПАТ «Укртатнафта». Але для того щоб працювати по закону вільного ринку необхідно мати для цього можливість, в тому числі і технічну. Якщо навіть уявити фантастичний варіант того, що ПАТ «Укртатнафта» віддало би нам нафту без вирішення питання по оплаті за певний період, все одно лишається питання куди та як везти, а також хто її буде наливати та відправляти. Відповідь одна: тільки вагонами на Броди.

LB.UA: На вашу думку, якою може бути окупність резервуарів Кременчуцького НПЗ (враховуючи їхній значний рівень амортизації, окупність при ціні зберігання 3,08 грн/день може становити рік)? За якою ціною ви обліковуєте подібні старі резервуари? 

Андрій Пасішник: Ви особисто бачили резервуар об’ємом 50 тисяч кубометрів? Спорудження такого об’єкту є доволі вартісним і в часі займає декілька років. Ми плануємо здійснити спорудження таких резервуарів в Бродах і очікувана вартість складає більше 160 млн грн за кожний. А на Кременчуцькому НПЗ для зберігання нашої нафти було задіяно щонайменше 5 таких резервуарів. Можемо разом порахувати. У одному такому резервуарів міститься близько 38 тисяч тонн нафти. Множимо 38 тисяч на тариф 3,08 і на 365 днів, отримуємо 42,7 млн грн. Окупність тільки прямих витрат на будівництво резервуару при такому тарифі складе 4 роки, і це без врахування ремонтів, зарплат, електроенергії тощо. Не слід забувати й про те, що витіснена з нафтопроводів нафта в основному сорту Urals , а саме цей сорт є з високим вмістом сірки, яка призводить до швидкої корозії та виходу з ладу резервуарів. У зв’язку з цим, тариф 3,08 грн з ПДВ на сьогодні вважаємо прозорим і об’єктивним і говорити про окупність в 1,2,3 і навіть 5 років не може йти і мови. Дійсно, в нас багато резервуарів вже мають бути виведеними з експлуатації та замінені новими, а зберігати нафту в аварійних резервуарах ми не можемо.

У наших підприємств відрізняються витрати, пов’язані зі зберіганням нафти. Тому, буде не коректно з нашого боку давати оцінку окупності резервуарів Кременчуцького НПЗ.

Для вірного відображення в обліку активів наша компанія проводила переоцінку основних засобів станом на 31.12.2015. Оцінку майна проводила одна з найбільших компаній «великої четвірки» – Ernst & Young. Результати переоцінки було підтверджено ще однією компанією «великої четвірки» – Delloite, яка проводила аудит фінансової звітності підприємства.

LB.UA: Скажіть, а що відбувалося з нафтою протягом судового процесу? Де вона знаходилась і в якому стані?

Андрій Пасішник: Ще в травні 2015 року, за ініціативи «Нафтогазу», вже новим керівництвом ПАТ «Укртранснатфа» було здійснено інвентаризацію переданої нафти, яка відбувалася за участі представників НАК «Нафтогазу», Міненерговугілля, СБУ та ПАТ «Укртранснафти». Тільки періодичні інвентаризації працівниками «Укртранснафти», які продовжувалися протягом всього періоду перебування нафти на Кременчуцькому НПЗ і продовжуються й досі, стали дієвим інструментом перевірки наявності нафти, адже був постійний сумнів та побоювання в її наявності. Крім того, у березні 2016 року, всі резервуари з нафтою «Укртранснафти» було опломбовано, а при частковому поверненні нафти від ПАТ «Укртатнафта» після продажу на аукціонах - її якість та кількість завжди підтверджували незалежні сюрвеєрські компанії, серед яких відома міжнародна компанія «Інспекторат».

LB.UA: Чи були складені відповідні акти після інвентаризації нафти, які б підтвердили, що нафта, яка зберігалась, відповідної якості та об’єму? Якщо так, то чи можна зробити запит на доступ до інформації у цих актах? 

Андрій Пасішник: Як я вже наголошував, щомісячно складалися акти інвентаризації комісією з працівників «Укртранснафти», в цих актах зафіксовано об’єм та якісні показники нафти, що зберігалася в резервуарах Кременчуцького НПЗ. Акти не є секретними, тому в будь який час ми можемо надати цю інформацію на запити. Але більшість оригіналів актів за минулий період було вилучено прокуратурою м. Київ в рамках розслідування кримінального провадження. Хочу акцентувати увагу на тому, що після визнання судом договорів оренди резервуарів удаваними, між нашими підприємствами виникли правовідносини саме зберігання нафти, які були штучно завуальовані екс-менеджментом під договори оренди і з цього періоду в нас вже не було обов’язку проводити інвентаризацію нафти до моменту її повернення нам зберігачем. Але, незважаючи на це, ми все одно щомісячно вимагали у НПЗ доступу до нашої нафти і проводили її інвентаризацію за кількістю та якістю, хоча представники заводу відмовлялися ставити в актах свої підписи.

LB.UA: Повернемося до судового процесу з ПАТ «Укртатнафта». Яким чином відбувалися події і чому суд настільки затягнувся?

Андрій Пасішник: У грудні 2016 року судом було призначено судову товарознавчу експертизу щодо ринкової вартості на території України послуг зі зберігання однієї тонни нафти. Тривалість експертизи склала близько року, а її результатом визначено середню вартість зберігання 1 (однієї) тони нафти на території України у розмірі 4,28 грн за оскаржуваний період.

ПАТ «Укртранснафта» категорично не погодилося з такими результатами судової експертизи, натомість, нами було представлено суду чинний Стандарт «Розрахунок тарифів на послуги зі зберігання нафти в резервуарному парку. Методика», згідно з яким, собівартість зберігання 1 тонни нафти на базі резервуарів ПАТ «Укртранснафта» складає 3,08 грн з ПДВ. Розрахунок ставки тарифу на зберігання нафти базується тільки на тих витратах, які віднесені виключно на зберігання нафти в умовах нашого товариства, серед яких - витрати на електроенергію, оплату праці та єдиний соціальний внесок, амортизацію обладнання тощо. Тому ми переконували суд, що не можна брати до уваги результати експертизи, а враховуючи співставні умови зберігання, вартість послуг не може перевищувати 3,08 грн. Слід зазначити, що вартість послуг зберігання у нас є втричі меншою за вимоги «Укртатнафти».

Судовий процес ставав дедалі складнішим, кожна з сторін мала докази на свою користь, кількість судових засідань постійно зростала.

LB.UA: А хто перший виступив з пропозицією мирової угоди?

Андрій Пасішник: Першим до нас з відповідним листом звернулось ПАТ «Укртатнафта». Вони, спочатку запропонували владнати спір шляхом підписання мирової угоди за тарифом 9,60грн, а вже після встановленої експертним висновком судової експертизи вартості 4,28 грн. надіслали новий варіант мирової угоди вже за цим тарифом. Ми категорично заперечили такі умови, проте запропонували свої умови, в яких ми наполягали на вартості зберігання озвученій в суді на рівні 3,08 грн і не більше, а також висунули зустрічні вимоги щодо закриття старих боргів заводу перед «Укртранснафтою», яким виповнилося вже більше 10 років.

LB.UA: Хотілося б зрозуміти, чому ви взагалі розглядали варіант мирової угоди? Нафта ж перебувала на території ПАТ «Укртатнафта» безпідставно, по договору, який було визнано недійсним.

Андрій Пасішник: Так, договір оренди резервуарів було визнано недійсним, але хочу акцентувати увагу, що суд вказав, про фактичну наявність між сторонами відносини зберігання нафти. Тобто, оскільки нафта весь час фактично перебувала на Кременчуцькому НПЗ, а це підтверджувалося актами інвентаризацій, ні в кого не виникало сумнівів у тому, що це потягне за собою певну плату за зберігання. Питання було лише в тому у якому розмірі і на яких умовах. Окремо хочу наголосити, що на момент розгляду пропозиції ПАТ «Укртатнафти» щодо укладення мирової угоди ми не платили за зберігання нафти більше ніж два роки.

LB.UA: Розкажіть більш детально про затверджені умови сплати за зберігання нафти.

Андрій Пасішник: Згідно з затвердженою судом угодою, добова вартість зберігання нафти за період з квітня 2014 р. по грудень 2017 р. складає 3,08 грн/т проти 9,6 грн/т, на яких наполягала «Укртатнафта». Таким чином, загальну суму вартості послуг із зберігання нафти в резервуарах Кременчуцького НПЗ зменшено більше ніж в три рази – з 2,2 млрд до близько 700 млн. гривень. Крім того, угода передбачає зарахування зустрічних вимог «Укртранснафти» до «Укртатнафти» на загальну суму 194 млн грн. Серед них : 102 млн грн – заборгованість згідно з договором купівлі-продажу сирої нафти від 22.05.2013 р.; 55 млн грн згідно з рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.05.2006 р. за векселями ПАТ «Укртатнафта», переданими нам в якості оплати ще у 1999 році. Загалом, до сплати заводу підлягає сума близько 519 млн грн.

Також, важливою умовою мирової угоди, є револьверний метод оплати, тобто виключно після повернення нам нафти і підписання акту – ми платимо кошти, при цьому – пропорційно до обсягу поверненої нафти. Наприклад, станом на 15 лютого, нами сплачено 37 млн грн з 519 млн за повернуті нам 10 тисяч тонн зі 140 тисяч тонн.

LB.UA: Хто на вашу думку був більше зацікавлений у підписанні мирової угоди?

Андрій Пасішник: Я впевнений, що зацікавленість у вирішенні цього багаторічного спору була з обох сторін. Але, ми добилися зменшення вартості зберігання нафти у три рази, розв’язали ситуацію зі старими боргами, а також почали повертати нафту в компанію.

Для ПАТ «Укртатнафта» це дало можливість вийти з тривалої судової тяганини, отримати плату за зберігання та звільнити резервуари на Кременчуцькому НПЗ під азербайджанську нафту.

LB.UA: Чи можливо було владнати конфлікт по-іншому? Що було б, якби ви не уклали мирову угоду?

Андрій Пасішник: Звісно, можна було б далі продовжувати судитися щодо вартості послуг зберігання нафти, але хочу звернути увагу на три моменти. Перший, судова експертиза визначила середню вартість зберігання на рівні 4,28 грн. за добу за одну тонну, другий момент, нафта продовжувала перебувати на заводі, що збільшувало кількість днів, за які треба було платити та третій це те, що ми не мали доступу до нафти без погодження ПАТ «Укртатнатфа». Можна припустити, що після надзвичайно тривалих судових суперечок ми би отримали значно більшу вартість зберігання та значно більший період перебування нафти на ПАТ «Укртатнафта», за який було б необхідно сплатити.

Крім того, знаходження нафти без руху в резервуарах призводило до погіршення її фізико-хімічних показників за рахунок втрати (випаровування) її легких фракцій. Відповідна обставина впливала на необхідність врегулювання питання щодо повернення нафти в систему Товариства якнайшвидше.

Окремо слід наголосити на поверненні нафти зі зберігання попри виграні «Укртранснафтою» всі судові інстанції по іншому НПЗ, де також знаходиться наша нафта. Яскравим прикладом є виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області, за яким ПАТ «НПК-Галичина» зобов’язано повернути ПАТ «Укртранснафта» 44 тисяч тонн нафти, що була розміщена в резервуарних ємностях ПАТ «НПК-Галичина» в 2014 році. Відповідне виконавче провадження було відкрито ще взимку 2017 року, однак, на даний час не виконується, внаслідок посилання з боку ПАТ «НПК-Галичина» на різного роду технічні причини.

LB.UA: Нафта, яка була в Дрогобичі і Надвірній також буде вимагати визначення якоїсь плати? Про які суми йде мова? І за що там по суті платити, якщо навіть суд вирішив, що нафту потрібно повернути, але виконавча служба не виконала рішення суду?

Андрій Пасішник: На даний час на розгляді в судових інстанціях перебуває справа за позовами ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» та справа за позовом ПАТ «НПК Галичина». В даних судових провадженнях НПЗ ставлять питання про стягнення з «Укртранснафти» плати за зберігання (Галичина – близько 175 млн. грн., Нафтохімік Прикарпаття – 848 млн. грн.) за період перебування нафти на заводах. Товариство заперечує проти розміру заявлених сум, наразі тривають судові засідання. Працюємо з виконавчою службою щодо виконання рішення суду та повернення нафти, але без доброї волі власників заводів, на жаль, це на разі неможливо.

LB.UA: Чи не вважаєте ви, що цими питаннями повинні зайнятись правоохоронні органи – діями Лазорка, діями НПЗ чи бездіяльністю виконавчої служби?

Андрій Пасішник: Про «бездіяльність виконавчої служби» у нашому випадку мова не йде. Адже, зі свого боку вони виконують свої обов’язки. Внаслідок складності організації технічного процесу щодо повернення нафти, без сприяння заводу зробити це неможливо. Інша справа, що відповідач не виконує покладені на нього судом зобов’язання посилаючись на різноманітні технічні проблеми з обладнанням, аварії та ремонти.

А стосовно дій НАБУ, то я впевнений вони відслідковують ці питання і приймають відповідні рішення згідно з їх повноваженнями. Щодо законності дій Лазорка, за нашою інформацією, тривають розслідування з боку прокуратури, Нацполіції та СБУ, а сам він знаходиться поза межами України.

LB.UA: Повертаючись до мирової – угоду затверджено, конфлікт вичерпано. Що далі? Яким чином та в які строки будете повертати нафту? Що плануєте із нею робити?

Андрій Пасішник: Частину нафти ми вже повернули і, як ви напевно знаєте, провели в 2017 році низку успішних аукціонів з її продажу. Решту сировини, близько 120 тисяч тонн, плануємо повернути до 31 березня поточного року шляхом її вивезення залізничним транспортом з Кременчука до ЛВДС «Броди» і розміщення в системі «Укртранснафти». Весь процес повернення нафти здійснюється з контролюванням кількості і якості поверненої нафти міжнародним незалежним сюрвеєром «Інспекторат».

LB.UA
Авторизуйтесь, для того чтобы оставить комментарий
e-mail адрес уже используется или не существует
слишком короткий пароль
выберите отрасль
не верно введены символы с картинки
пользователь с такими учетными данными не существует
 
EnKorr, 2008-2018. При перепечатке материалов сайта гиперссылка на enkorr.com.ua обязательна. Все материалы, размещенные на enkorr.com.ua со ссылкой на ИА “Интерфакс-Украина”, не подлежат дальнейшему распространению, кроме как с письменного разрешения ИА.